У Юрія Гузенка попереду все життя. Йому 20 років і він із оптимізмом дивиться у майбутнє. Він із задоволенням навідується до ресторанів, очолюваних талановитими вітчизняними шеф-кухарями, заходить у модні кав’ярні, проводить вільний час у новому ТРЦ Respublika Park.
Його амбіція — стати відомим музикантом і виконавцем. У нього вже є план: найближчим часом потрібно відкласти гроші на покупку гітари й опанувати англійську, а трохи згодом — серйозно взятися за уроки вокальної майстерності. 24 лютого життя Юрія круто змінилося, але він не збирається відмовлятися від своєї мрії.
“Я бажаю жити та творити. Ця війна не стане мені перешкодою. Через 10 років я буду одним із мільйонів українців, які по-справжньому цінуватимуть свою свободу, свою культуру. Ми будемо захоплюватися красою своєї країни. Нам буде чим пишатися”.
“За сніданком у мене з’явилося дивне передчуття. Вранці здавалося, що день буде досить звичайним. Все як завжди. Того дня, 24 лютого, я вийшов із під’їзду, щоб розпочати здійснення доставок. Але за хвилину я зрозумів: щось не так. Я побачив автомобілі, що їдуть зустрічною смугою, та людей, які в паніці бігли вулицею.
Цього дня Юрій провів цілий день на вулицях міста. Він розвозив замовлення за вже звичними маршрутами, а ввечері зустрівся з друзями біля Подолу. Саме тоді він уперше почув, як повітря розітнув пронизливий рев сирени.
“Насправді ми з друзями не відразу зрозуміли масштаб того, що відбувається в країні. Ми спілкувалися досить довго і додому я повернувся лише приблизно об 11-й годині вечора. За один день змінилося все”.
Мама Юрія, його бабуся та його вітчим — всі вони зараз у безпеці. “Я регулярно телефоную їм і надсилаю гроші. Я не планую їхати звідси. Київ — це моє місто”. Він каже, що напруження та тривога людей на вулицях очевидні — навіть незважаючи на те, що центр міста поки що практично не постраждав від обстрілів. Більшу частину дня Юрій проводить в орендованій квартирі.
“Вважаю, що навіть у мирний час кур’єри зайняті важливою справою, адже вони допомагають розвивати послуги та підвищувати рівень життя всіх членів нашого суспільства. А з початком збройного конфлікту кількість людей, яким потрібна наша допомога, багаторазово зросла. Бабусі, дідусі, маленькі діти… навіть тварини потребують допомоги та турботи — багатьом в умовах воєнного конфлікту не вистачає їжі та інших речей”, — каже Юрій Гузенко.
Юрій не скупиться на похвалу на адресу співробітників місцевого офісу Glovo, а також своїх знайомих кур’єрів, які завжди готові допомогти з будь-яким питанням — від доставок до дрібних проблем особистого характеру
“Незважаючи на ситуацію, Київ помалу повертається до нормального життя. Підприємці поступово відновлюють свій бізнес, і багато хто з них віддає частину прибутку тим киянам, які найбільше потребують допомоги”.
Бажаючи зробити свій внесок, Юрій не лише доставляє замовлення в додатку, а й займається волонтерством, надаючи допомогу нужденним.
“Періодично я беруся доставляти предмети першої необхідності всім, хто цього потребує. Такі послуги я надаю безкоштовно. У столиці вже менше проблем із харчовими продуктами. І хоча ситуація поступово нормалізується, пошук багатьох ліків, а також корму для домашніх тварин, є досить складним завданням”.
Кілька днів тому він надавав допомогу літній жінці. “Я вперше у житті чув стільки теплих слів подяки. Такі моменти об’єднують нас, згуртовують наш народ. За першої зручної нагоди кожен з нас повинен запитати себе, чим він може допомогти іншим. Завжди слід залишатися людиною”.
Юрій, Сергій, Сергій, Богдан та Олексій. Як і багато інших кур’єрів України ця п’ятірка щодня виходить на вулиці рідних міст, щоб допомогти, доставити їжу та ліки, привезти надію мешканцям квартир і станцій метро, які сьогодні слугують бомбосховищами. Сьогодні ми дізнаємося трохи більше про життя та будні кур’єрів, які постійно бачать своє місто таким, яке воно є, які невсипним оком стежать за всім, що відбувається на його вулицях.
Історії Glovo